Південно-Західну залізницю обкрадають свої ж працівники

Електричка "Рівне-Шепетівка" курсує на день разів п'ять. Зупинка - у кожному населеному пункті: Рівне-Дворецька-Басів Кут- Квасилів-Здолбунів пасажирський...

 - Вона ж підвищеного комфорту? Чому тоді так часто зупиняється? - поцікавився пасажир,  котрий їхав зі мною у вагоні. Пора доби була пізня, близько 9 вечора.

 - На сьогодні до Шепетівки це остання електричка. Мусимо забрати усіх, хто повертається додому з роботи у цьому напрямку, - пояснила провідник. - Та й ця електричка завжди робила стільки зупинок, - додала.

"Турботлива, - подумала я. - Звичайний працівник Укрзалізниці, яка отримує, мабуть, небагато, а про інших думає, переймається, аби потрапили додому"...

Квиток у касі вокзалу я не брала, оскільки на зупинці "Дворецька" його просто немає. 

 - У тебе що? - звернулася до мене працівник УЗ. - Квиток?

 - Ні, - кажу. - Скільки до Острога?

 - Я до тебе пізніше підійду, - відповіла та і відійшла. Вмостившись на сидінні навпроти, жінка вирішила перекусити. 

В Здолбунові до вагону хотіла зайти бабуся, однак провідник сказала, що це вагон підвищеного комфорту, а їй - у наступний.

"Дивно, - подумала я. - Чого бабця не може їхати у нашому вагоні? Він нічим не відрізняється від інших, "підвищеного комфорту".

До Острога залишалося півгодини. 

 - Скажіть, буль ласка, щоб ввімкнули опалення, - попросив хлопець провідника. 

 - А ти натисни там ось на кнопку і сам попроси, - відказала працівник і додала турботливо, - Холодно, правда? 

Хлопець так і зробив. 

"Не розгубився, мабуть, теж студент", - подумала я. До речі, у вагоні знаходилися переважно студенти, адже при перевірці квитка багато хто діставав з кишені "студентський". 

На наступній станції працівник УЗ вийшовши у тамбур (я спочатку не повірила), почала в прямому значенні слова закликати людей на пероні зайти саме у її вагон.

Додати заголовок

 - Заходьте сюди, тут є вільні місця, - запрошувала. 

Ті так і зробили.

"А для бабці місця не знайшлося!" - промайнуло у голові...

"Наступна зупинка - Остріг. Чому вона не підходить за квитком? Забула?" - хотіла нагадати провіднику, але та підсіла до мене сама.

 - Куди ти їдеш? - перепитала.

 - До Острога, - відказую. - Скільки?

 - Ну, 10 гривень 80 копійок, - якось невпевнено сказала працівник УЗ. 

Даю гроші. Та швидко заховала їх у кишеню. 

 - А квиток?

 - Я вже не встигаю вибити, - знітившись пояснює. - Вже ж Остріг!

І тільки починаю розуміти, що мене "наламали"! Електричка стоїть 1-2 хвилини - мушу виходити або їхати далі. В маршрутці до Острога (від станції "Остріг" до самого Острога ще півгодини їхати) хлопці, які теж їхали в цій електричці, сміються і повідомлюють, що з Рівного до Острога - сім гривень з копійками. Мене взяло зло!

"От так працівник УЗ! От так "турботливий" працівник УЗ"  - всередині все аж закипіло. 

Миттю стали в логічний ряд деталі поїздки: і вдавана люб'язність провідника, і бабця, і  вагон "підвищеного комфорту", і "заходьте сюди, тут є місця!", і "я потім підійду". На душі стає прикро, і навіть не стільки за себе, а за те, що вона ще не раз візьме "10 гривень"!

 Я не буду ставати на захист і виправдовувати вчинок цього працівника соціальними умовами, в котрих ми живемо, адже була свідком і іншої ситуації: пасажири електричок без квитка пропонували провіднику заплатити менше за проїзд, але йому до кишені. Не думаю, що той службовець УЗ заробляв більше, аніж ця особа, але від грошей, зароблених таким чином, він відмовився.

P.S: Висновки, які я зробила:

1. І в т. ч. через таких "добросовісних" працівникік УЗ ми їздимо у холодних невідремонтованих брудних вагонах.

2. Кожен робить так, як підказує совість. (чи таки правдиво і без пафосу пропонують нам  ознайомлюватися з роботою Укрзалізниці ?). 

3. Відразу вимагатиму видати квиток, щойно зайду до вагону електрички. 

4. Така "система оплати" є відпрацьованою системою і поширена вона, мабуть, не лише на Південно-Західній залізниці. Потрібен контроль як самих працівників УЗ за цим  явищем, так і інших державних структур та  власне громадян європейської держави Україна, але, на жаль, поки що, не європейських стандартів життя.