Місто Рівне на День Незалежності 2008

Цей допис є продовження дискусії з Тарасом Амброзом.

Розгорнулася вона у Twitteri після прочитання

його "Синдрому українця" 

"Ми, українці, майже всі, живемо за принципами:
- я наймудріший;
- навколо всі гімно і нічого не варті;
- що б це вкрасти."

ТАК ?!

"Ми - укранці " - погоджуюся. "Майже всі" - погоджуюся. "Живемо за принципами" - без цього ніяк, хоча я б перефразувала - "живемо кожен зі і за своїм світоглядом". "Я - наймудріший". Переконана, що кожен коли щось говорить, то в першу чергу він говорить це про себе. З моїх вуст не можуть прозвучати думки, заховані в голові сусіда, лише власні. Так от, вконтексті  "я - наймудріший" про себе можу з впевненістю сказати лише одне, що я людина з вищою освітою. Для всього іншого, аби не бути голослівним, потрібні критерії. 

Першу частину пункту 2 коментувати не буду, оскільки вона, на мою думку, суперечить Конституції України.  

Р о з д і л I

ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ 

Стаття 15.  Суспільне життя в Україні ґрунтується на  засадах 
політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності. 

 Р о з д і л II 

ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА 

     Стаття 21. Усі люди є вільні і  рівні  у  своїй  гідності  та 
правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. 

Стаття 23. Кожна людина має право на вільний  розвиток  своєї 
особистості, якщо при цьому не порушуються права і  свободи  інших 
людей, та має обов'язки перед суспільством, в якому забезпечується 
вільний і всебічний розвиток її особистості. 

Стаття  24.  Громадяни  мають  рівні  конституційні  права  і 
свободи та є рівними перед законом. 

     Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси,  кольору 
шкіри,  політичних,  релігійних  та  інших   переконань,    статі, 
етнічного  та  соціального  походження,  майнового  стану,   місця 
проживання, за мовними або іншими ознаками.  

Стаття 28.  Кожен має право на повагу до його гідності. 
     Ніхто  не  може  бути   підданий    катуванню,    жорстокому, 
нелюдському або такому, що принижує його гідність,  поводженню  чи 
покаранню. 

  Але разом з тим,

Стаття 34. Кожному гарантується  право  на  свободу  думки  і 
слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. 

    Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати  і 
поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на  свій 
вибір.

Стаття  35.  Кожен  має  право  на  свободу   світогляду    і 
віросповідання. Це  право  включає  свободу  сповідувати  будь-яку 
релігію  або  не  сповідувати  ніякої,  безперешкодно  відправляти 
одноособово чи колективно релігійні  культи  і  ритуальні  обряди, 
вести релігійну діяльність.  

Проте,  

 Стаття  68.  Кожен  зобов'язаний   неухильно    додержуватися 
Конституції України та законів України, не  посягати  на  права  і 
свободи, честь і гідність інших людей. 

Не зустрічала я в житті людини, яка нічого не варта. Є в неї вища освіта, чи немає, чи це хатня господиня, чи науковець, українець чи іноземець, 17 їй років чи 36. У моєму університеті вчили поважати кожного, пишатися країною, в якій народився, робити все для того, щоб Україна посіла гідне, таки достойне її місце серед країн Європейського Союзу. Можливо, для старшого покоління українців бути українцем - це синдром і інші українці для них нічого не варті. Особисто для мене - ні. Я розумію, що вище написане може здатися проявом максималізму, націоналізму і т.п. Розумію, що в університеті дають лише теоретичні знання, а в житті все по-іншому. Але я хочу, щоб здобуті мною в університеті знання, за які держава заплатила кошти, принесли користь і їй і мені, щоб теорія в голові стала практикою! Я хочу жити в європейській державі. Я хочу, щоб мої діти жили в європейській державі, тому є не можу сприймати позитивно у блогах, будь-де висловлювання про те, що всі навколо ... Старше покоління збудувало ось таку державу для нас, якою вона зараз є. З цензурою, безробіттям, епідеміями невиліковних хвороб,  проституцією,  неможливістю жити так, як хочеш. Молоде покоління повинне будувати свою країну, іншу. Важливо те, що ми думаємо вже не так як ви. У нас інші цінності і пріорітети. Рано чи пізно Україна зміниться і не важливо скільки поколінь пройде. Як видно з історії  ми до омріяної країни йдемо віками. Головне, що йдемо. Людина  не вічна, її життя лише мить. Залишається те, що вище. Праця наших прабатьків, волелюбство, українська земля, інтелект, краса, природні багатства - були і є. Ніщо нікуди не зникає, а в щось еволюціонує, трансформується. Я бачу Україну зовсім іншою, ніж зараз. В її напрямку і йтиму, навіть, якщо по дорозі поруч йтимуть одиниці... Вийшло трохи як з передвиборчої промови) Але так є, такий маю світогляд). Стосовно останньої тези, то я скажу: як змінити на краще, як допомогти, які шляхи обрати для досягнення мети? Що я можу зробити для того, щоб намальована країна в голові стала реальністю? Не що вкрасти, а що я можу дати країні?..

А у них теж синдром українця?